Наступного дня ми доїхали до Ізюму.
Спершу - концерт в лікарні для поранених цивільних і медперсоналу.
Далі мав бути ще один виступ в госпіталі, але там нікого не застали. Тому ми зіграли пару пісень на курілці, для персоналу.
Далі - штаб місцевого ДСНС. У ньому ж місце, де люди отримують гуманітарку.
Коли ми приїхали, там було до півсотні. Вирішили пограти відразу біля черги, стався конект і ми запросили їх на вечір, на запланований концерт для ДСНС.
І от вечір, починається дощ.
Але запрошені, все одно, сходяться. Питаю в рятувальників, чи можна всіх людей запросити всередину в частину.
Рятувальники кажуть: «Звісно!». Вони вигнали на вулицю одну пожежну тачку. І в гаражі частини вистачило місця всім.
Зібрався дуже сімейний, теплий натовп: ДСНС-ники, поліцейські, багато цивільних.
Відкрите приміщення, поруч лопотить дощ, а ми сміємося і плачемо тут. І ще й закінчили, заспівавши разом гімн.
Балаклея. В нас там мало що було заплановано. Це було найважче місто поїздки. Вони - півроку в окупації, і дуже багато людей, які вірили російській пропаганді.
Ми свідомо тут спілкувались із людьми на вулиці якнайбільше. Пояснювали, розповідали. Про єдність, українські цінності. Обіймали, гріли душевно.
Перший концерт відіграли на точці роздачі гуманітарки. Просто пішли в натовп із Пашою, почали читати вірші. Запросили всіх бажаючих.
А тим часом ДСНС дали генератор, поставили наші колонки. Вийшов великий концерт. Люди зібрались, були шоковані! Вони не очікували, що стільки артистів, стільки зірок! Круто вийшло.
Далі - на центральну площу. А там велика фура, роздають піцу.
В команді волонтерів багато іноземців: грузини, люди із ПАР, шотландець.
Трохи поспілкувались там і домовились про співпрацю в наступних поїздках. Уже плануємо багато хорошого, до речі.
Там же - виступи. Багато людей кидало чергу за піцою, переходили в нашу фан-зону.
Фотографувались, обіймались, знову співали гімн.
Далі - рятувальники. Якраз повернувся цілий підрозділ із розмінувальних робіт. Найгарячіша тема для деокупованих міст.
Ми їм так заграли, що командир сказав: «Хлопці ви робите таку круту справу! Можна я вам свою куртку віддам?». Він знімає, а нього серйозна австралійська куртка від вогню і вітру. Дивиться на мене: «Ну тобі мала буде, можу вашій дівчинці віддати», - це він про нашу Іру. Вона її до кінця поїздки не знімала. І думаю, ця річ стане родинною реліквією. Не просто куртка - із історією.
Далі вже був час вертатись до Харкова.
Далі - танкісти. Біля самого кордону.
Коли ми приїхали, вони щойно після напружених тижнів. Перший вихідний за довгий час, ще й з артистами.
Концерт класний. Але я там зрозумів, що кожен рід військ лишає відбиток на людях, які в ньому служать. Кожен підрозділ відрізняється. От і танкісти - інші.
Вони, як і артилеристи, відчувають себе Богами війни. Вони розуміють, що танкісти в бою до кінця, тобі ніяк втекти. Ти можеш одним пострілом нанести супротивнику смертельний удар. Але якщо прилітає по тобі - кінець.
Тому в них є така особлива сила, як у людей, які йдуть між життям і смертю, по краєчку.
Виступ перед ними - це нереальний заряд! В залі були вони, цивільні, діти.
А після - повернулись до Харкова.
Найважче у поїздці було розтопити серця людей, які понад 6 місяців перебували в оккупації. Але гадаю нам це вдалося. Нам, військовим, волонтерам та всім небайдужим людям, які приїжджають та підтримують їх. Сильна була подорож і я впевнений, що разом ми обов'язково переможемо.
Слава Україні!