Нещодавно ми відвідали поранених бійців у Київському Військовому Госпіталі.
Це особливі для нас зустрічі, адже вони іноді ще відповідальніші, ніж зустрічі на фронті, де не завжди розумієш що несеться швидше — події навколо тебе, чи адреналін у твоєї крові.
В лікарні тихо. Іноді самотньо. А ще в лікарні ти маєш знайти в собі сили змиритися з невиправними змінами свого тіла. Крізь біль фізичний, і, що набагато важче, біль психологічний.
Музику, яку ми з собою принесли, — це прояв нашої турботи та уваги. Музика пронизує до глибинних почуттів і провокує імпульси, які надходять від чистого серця.
Коваль Василь Васильович — приклад воїна, якого не зламають поранення, бо душа його лине. Василю Васильовичу, скорішого вам одужання! Чекаємо, щоб заспівати разом.