“У нас немає світла, тепла, води, зв’язку, інтернету. Ми взагалі не знаємо що там в Україні, де наші близькі та що буде далі... Прийшли наші, зрозуміли, що все добре. Так і живемо. Ви ж розумієте, що приїзд таких артистів, Культурного Десанту - це вже подія. Діти, дорослі зараз підуть додому, а там же немає нічого, от і будуть це обговорювати ще наступні 3 тижні. Ми ж не знали, думали, що просто волонтери чи це якась вистава для діток, а тут ви. Вони вражені, будуть жити цим і чекати знову” - Галина Луківна, голова сільської громади Борозенська ТГ.
Дитячий садок в Борозенській ТГ. Заради нашого приїзду вони встановили ялинку та перенесли з Сільської Ради єдиний генератор.
В словах Галини Луківни і відображається те спільне, що об’єднує усю Херсонщину. Вони жили в окупації, повній ізоляції від інформаційного середовища. Більш того, таке життя продовжується в багатьох громадах і зараз. Вони не знають що відбувається у світі і чи не покинули їх. Окупантська пропаганда працювала дуже цілеспрямовано, формуючи іншу реальність місцевим. Але навіть в цьому болоті у людей знаходились сили і бажання протистояти. Символом культурної боротьби стало відношення до "ганчірок" (прапор рф), які орки масово завозили на території Херсонщині. В кожному селі є своя історія цих протистоянь. Головна особливість Борозенської ТГ у тому, що на будівлі сільського управління жодного дня не висів цей непотріб. Містяни спеціально зняли сам флагшток аби не було місця для нього. А от в Киселівці на початку окупації створилась банда з хлопців 12-14 років, які усіляко пакостили противнику. Саме вони кожного ранку вставали ще до світанку і не зважаючи на небезпеку знімали та спалювали “ганчірку”. В Миролюбівці взагалі в Будинку Культури під час окупації увесь час провисів український прапор. Це сталося тому, що навпроти знаходився бар. Окупанти настільки напивалися, що не помічали прапор у вікнах.
Можна перерахувати на пальцях кількість збережених культурних об’єктів на Херсонщіні. Одним із них став Миролюбівський Сільський Будинок Культури.
Саме в цій будівлі протягом усієї окупації знаходився Український прапор.
Почерк орків був схожим в усіх регіонах. Більшість не несли жодної ідеологічної цінності, але мали чіткий наказ - зруйнувати українську культуру та її сприйняття. У результаті будинки культури, бібліотеки, дитячі садочки та школи були знищені. Серед них не було воєнних об’єктів. Виправдань цим звірствам немає. Але орки знаходили в собі сили пояснювати свої вчинки. “Мы пришли раньше НАТОвцев. Иначе вы бы ходили все с темнокожими за ручку тут” - такими фразами кидалися ополченці на території незалежної України. За часи окупації Херсонщина побачила усіх найманців країни-терориста - днр-овські ополченці, кадировці, вагнеровці, кримчани, буряти та самі росіяни. При чому, за словами місцевих жителів - страшніше було, коли вони починали воювати між собою. В Киселівці, взагалі, розгорнулась війна серед війни. При чому, кадировці називали росіян орками, палили їх техніку та усіляко принижували.
Велика Олександрівка була місцем базування орків. В цьому селищі знищена школа, будинок культури та більшість домівок місцевих. Залишилась тільки лікарня. Саме тут і відбувся новорічний концерт та вручення подарунків діточкам.
Знищення нашої культури наче тригер для країни-окупанта. З бібліотеки Миролюбівки вони вивезли усі українські книжки. При чому, вони не спалювали, не знищували, а саме крали їх. Також, вивозились і картини. Вони не перебирали чиї ці витвори мистецтва, просто вивозили усе, що бачили. Були також викрадені рушники власного виробництва з українським традиційним орнаментом. В цьому їм допомагали колаборанти на місцях, які жили там і до війни і вже після деокупації, вони продовжують жити серед мирного населення на Херсонщині.
Діти з Кочубеївки ворожили на те, щоб орки не зайшли у їх село. Так і вийшло, вони не знайшли туди дорогу та пройшли повз. Тому - школа вціліла і протягом всієї окупації продовжувала приймати діточок та стала пунктом незламності всієї Кочубеївської громади.
Освіта в селищах Херсонщини страждала так само. В Борозенському ТГ під час окупації залишилось 22 вчителі та 107 діточок різного віку. Але через відключення світла, інтернету та в цілому зв’язку навчання не змогло продовжитись. В школі та в Будинку Культури в цьому селищі раніше проходили заняття з малювання, вокалу, було багато спортивних гуртків, але усе це було знищено. Освіта на Херсонщині - це проблема, яка потребує вирішення, бо свідоме майбутнє нашої країни останні 7 місяців займалося партизанством замість вивчення алгебри, історії або фізики. Діти знімали прапори, доповідали позиції орків, усіляко пакостили окупантам. Вони - герої, які так само були піддані катуванням та знущанням. На другий місяць окупації в селищі Киселівка був викрадений 14-річний Віталій. В нього та його дядька знайшли в телефонах переписки з ЗСУ та фотографії позицій окупантів. Їх вивезли спочатку на заправку, де били і катували протягом двох днів. Потім постійно перевозили в різні місця, де продовжували катувати і знущатися з них. Через 10 днів їх викинули з машини босих біля Херсону, наче сміття. На щастя, вони добре знали місцевість та віднайшли дорогу додому.
До нашого приїзду танцювальна зала селища Киселівка була складом гуманітарної допомоги.
Катування на території Херсонської області були постійними, найчастіше орки обирали найсильніших чоловіків або тих, хто відмовлявся любити країну-терориста. В Миролюбівці з‘явився колаборант, який співпрацював з руснею. Він сам росіянин, 20 років тому переїхав і жив у цьому селі. Він надавав ФСБ списки з прізвищами людей з проукраїнською позицією. Між собою русня називали їх «неугодные». Цих людей викрадали та катували протягом 10 днів. Звідти люди поверталися повністю синіми, їх тіло ставало одним суцільним синцем. Орки називали це - “любіть руський мір”. А цей колаборант після деокупації вкрав 6 мільйонів гривень, які мали стати пенсією жителів громади та виїхав в Росію. Ім‘я цього покидька - Лікунович Олександр Михайлович. За час окупації в Миролюбівці вбили 5 місцевих жителів. Однією з убитих була і 9-тирічна дівчинка. Орки ще довго намагалися довести сільському голові, що вони цього не робили. Навіть демонстрували карту і свої позиції. Але він лише казав, що в картах, взагалі, не знається. Хоча насправді вивчав геодезію і все розумів, вибух спричинений був саме окупантами. Не дивлячись ні нащо, українці продовжували партизанський рух. Так у селищі Борозенське був створений човен допомоги. Вночі ним переправляли ліки та гуманітарку з України. Також цим човном вивозились цілі сім‘ї під час окупації. Річка Інгулець стала справжнім шляхом життя для місцевих. Але все скінчилось, коли орки пострілом з танку знищили один човен з сім‘єю, де були і діти. Після цього русня почали слідкувати за цією переправою і партизанський рух скінчився.
Нещодавно у Миролюбівці вже після деокупації в двох сім'ях народилися дівчата близнюки та двійнята хлопчик та дівчинка.
У перші тижні окупації у Велику Олександрівку орки завозили велику кількість круп, муку, сіль та намагалися продати бензин. Вже згодом просто віддавали його. Але вже через декілька місяців прийшли до місцевих і відбирали усе, що роздали, бо їх запаси закінчились. Така вона - гуманітарна “допомога”. Це ніколи не відбувалося організовано. Вони могли просто привезти у центр села, скинути в багнюку мішки з їжею і все. Але якщо діло стосувалося переходу на російську сотову мережу… тут вже по кожній хатині ходили, роздавали їх. Якщо не береш, до твоєї голови одразу приставляється автомат і зовсім неважливо - це старенький дід чи 7-річна дівчинка. Вже після деокупації в селища та міста приїхала українська допомога. У наших волонтерів зовсім інший підхід. Зі слів місцевих вони і гарно одягнені, і з посмішками, в усіх питають “як справи”, з усіма поговорять. Вже зараз Херсонщина наповнена ліками, гуманітаркою, але вони все так само залишаються без українських новин, без культури, там нічого не відбувається, вони просто живуть, як у вулику. Немає ні роботи, ні можливості відволіктись. Саме тому, майже кожна громада дуже просили повертатися ще з концертами. Наприклад, у Кочубеївці та Великій Олександрівці до приїзду Культурного Десанту відбулись новорічні концерти для дітей. І це вперше за 7 місяців. В Борозенському діти готували вірші для нас, а в Миролюбівці та Киселівці місцеві жителі самі налагодили світло та відремонтували енергопостачання.
Окрім концерту, у рамках руху “РАЗОМ” ми об’єднали Львів та Херсонщину, завядки чому привезли велику кількість подарунків для дітей зі Львова.
Деокуповані території - це не тільки квадратні метри, найважливіше - це люди, які пережили пекло і зараз повертаються до нормального життя. Вони - обличчя понівеченої культури та свідомості Херсонщини.
Але водночас вони - символ відбудови та сміливості нашого народу. В селищі Борозенське на День Незалежності вночі невідомий вивісив прапор України в найвищому місці у селі. Він провисів досить довго, бо орки не могли його зняти суто фізично. Вже після деокупації стало відомо, що цей герой - Васько Микола. Його син служить в ЗСУ, а він сам вирішив таким чином підняти дух односельчан. Вони - це культурні діячі, які не покинули рідне селище у найважчі часи. У Новій Олександрівці за головного залишився начальник відділу культури та освіти - Салтан Олександр Олександрович. Під час окупації він зміг зберегти від орків велику кількість бензину, гуманітарки, яку розвозив під обстрілами мирному населенню. Вони - це голови сільських рад, які залишились разом зі своїми людьми. Федак Андрій Олексійович на разі староста сільської ради, його катували кожного місяця по 2 тижні. Окупанти довго намагалися схилити на бік окупантів, але він вистояв і не здався, не дивлячись на те, що в катуваннях використовувались струм, зброя, моральні приниження. Вони - захищали своє та не давали оркам вбивати тварин, красти майно.В однієї жінки з Киселівки п'яний росіянин хотів застрелити козу, думаючи, що це баран. Вона захищала козу, кажучи, що сама його застрелить, якщо він її торкнеться. В той момент вона не думала ні про що. Вона просто захищала тварину, яка не мала помирати через дурість окупантів.
Важливо розуміти, що свідомість людей - це культура. Вона має відродитись на Херсонщині та цвісти барвами менталітету півдня. Культура - це сміливі люди України. Їх там багато і вони готові.
Галина Луківна - не офіційна голова села Борозенське під час окупації. Щоб стати офіційною мала виїхати з села. Але вона не покинула своїх людей - «Якщо б виїхала, як би в очі всім дивилась?». Вона партизанила і ризикувала кожного дня, але люди були нагодовані і вилікувані.
Уся наша діяльність, концерти, допомога була б неможливою без наших друзів з Укрзалізниці. Саме завдяки їх якісній та оперативній роботі логістичні питання були вирішені. Зараз як ніколи важлива єдність у спільній роботі задля великої та важливої цілі. І саме Укрзалізниця, не дивлячись на всі логістичні труднощі, пішли нам назустріч та допомогли дістатися на деокуповані території артистам та організаторам з трьох різних обласних центрів України.
Під час нашої поїздки відбулось знайомство волонтерської благодійної організації "Центр Волонтерства та Захисту" з Херсонщиною. Рух об’єднання “РАЗОМ” створений саме для того, щоб встановити зв’язок між волонтерами західної, центральної України та жителями деокупованих територій. Андрій Немировський зі своєю командою привіз близько тисячі подарунків, генератори, теплі речі та гуманітарну допомогу. Саме вони створили діткам справжнє новорічне свято, бо його і справді важко уявити без подарунків під ялинкою. Львів - місто чуйних та добрих людей, дякуємо вам ще раз!
А новорічним дивом стали наші творчі десантники. Українські артисти, які привезли невеликий концерт, але наскільки він був важливий саме у цей час. Володимир Остапчук, Вікторія Булітко та Микита Леонтьєв (Enleo) дарували посмішки своїм настроєм та творчістю, яка надихає.
Ми обов’язково приїдемо ще - так сказали вони і так кажемо вам ми. Тому, до нових, теплих зустрічей, Херсонщина!
Олександр Азаров
27-28/12/2022